«Профілактика синдрому професійного вигорання»

Під синдромом професійного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинене власною роботою. Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини. Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття.

Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.

Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:

–        стрес, спричинений великою кількістю вимог;

–        неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;

–        не завжди розумна організація праці;

–        неувага до свого здоров’я.

З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому професійного вигорання.

Якості, що допомагають фахівцю уникнути професійного вигоряння:

– хороше здоров’я і свідома, цілеспрямована турбота про свій фізичний стан (постійні заняття спортом, здоровий спосіб життя);

– висока самооцінка і впевненість у собі, своїх здібностях і можливостях;

– досвід успішного подолання професійного стресу;

– здатність конструктивно змінюватися в напружених умовах;

– висока мобільність;

– відкритість;

– товариськість;

– самостійність;

– прагнення спиратися на власні сили;

– здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки і цінності – як самих себе, так і інших людей і життя взагалі.