Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються. Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо- емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Чому діти стають жертвами булінгу? Психологи визначають декілька основних причин:

· Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

· Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

· Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

­        –  У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

­         – Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

­       –   Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

­        –  Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

­        –  Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

­       –   Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

­        –  Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

­      –    Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

­       –   Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

­         – Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

­         – Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

­        –  Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.

Як допомогти дитині-агресору.

        – Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

        –  Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.

­         – Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

­        –  Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки- просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.

­         – Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

­        –  Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

­        –  Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

­         – Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

­        –  Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

­       –   Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

­          Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

­      –     втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

­       –    відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

­      –  втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

­      –    втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

­        –  частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

­        –  частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

­          Ті, хто вимушені спостерігати:

­          – часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту:

• втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

­         –  потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід!!!

Жив собі на світі Зайчик. Маленький, гарненький, із довгими вухами та куцим хвостиком. Дружив він із жабенятами, що мешкали у величезному зеленому болоті. І все було б добре, якби він так не боявся всього на світі: хрусне в лісі гілка, каркне ворона, упаде з гілля листок, а наш Зайчик аж тремтить весь. А про Лисицю й Вовка годі й говорити, про них Зайченя навіть думати боялося.

Якось літом навіть Мишки злякався. Сіроманка додому поспішала, діточок малих годувати, а Зайчик, як завжди, від Лисиці ховався у високій траві. Ось тут вони й зустрілися з Мишкою.

—Ой, матусю-ю-ю!!! — закричав Зайчик,— рятуй мене!

—Чого ти кричиш, дурнику, це ж я, Мишка-Сіроманка! — здивовано вигукнула Мишка.

Зайчик увесь стиснувся в маленький клубочок і не міг від страху очі розплющити.

—Пі-пі-пі,— пропищала Мишка,— Зайчику, це ж я! Подивись.

Малюк розплющив оченята й побачив стару знайому. Вона стояла перед ним та посміхалася.

—Як же ти мене налякала,— з полегшенням видихнув Зайчик,— а більше тут нікого немає? — Злякано озираючись на різні боки,— запитав він.

—Ні, нікого,— відмовила Мишка,— гайда зі мною, малюків допоможеш нагодувати.

—А якщо Лисицю чи Вовка зустрінемо,— тихим, тремтячим голосом запитав Зайчик.

—Хі-хі-хі,— який ти боягузик,— засміялася Мишка,— нікого ми не зустрінемо, адже он моя нірка, ходімо!

— І справді, а я й не помітив,— посміхнувся Зайчик.

Пригрівало тепле сонечко, цвірінькали пташки, лагідний вітерець гойдав траву на галявині. Мишенята наїлися й захотіли гратися.

—Зайка, гайда гратися разом! — покликали вони свого друга. І все товариство

побігло до старого пенька на галявині.

—Ну, сідайте, де ви там? — покликав він мишенят. Малеча вчепилася Зайчикові за шубку, а він почав стрибати через пень:— Раз-два, раз-два.     Мишенята сміялися й просили пострибати ще. А потім вони залазили на спинку Зайчикові й з’їжджали з нього, немов діти з гірки. Зайченя навіть на деякий час забуло про те, що постійно всього боїться. Скоро сонечко почало сідати за обрій, і мама Мишка покликала малюків додому. Зайчик попрощався з веселою родиною й попрямував до своєї пухнастої ялиночки, під якою він спав теплими літніми ночами. По дорозі побажав жабенятам спокійної ночі й стрибнув під лапату гілку.

Мабуть, наш герой так і лишився би на все життя страхополохом, якби не один випадок.

Настала зима, дуже сніжна та морозна. Зайчик поміняв свою сіру шубку на сніжно-білу й тепер став зовсім непомітним на свіжому сніжку. Це була велика перевага: ні Лисиця, ані Вовк тепер його не бачили, якщо він сидів тихо й не рухався. Він навіть боятися став менше, бо Лисиця з Вовком тепер рідше виходили з своїх домівок, кому ж охота лапи відморозити? Лише сумно було в зимовому лісі: птахи не співали, тільки інколи каркали ворони та стукав по корі дятел; жабенята поснули на дні став­ка на цілісіньку зиму й уже не веселили Зайчика смішними пісеньками. Сумно. Тихо. Холодно.

Інколи, коли день видавався сонячним, гратися виходили веселі мишенята й стри­бали по сніжку разом із Зайчиком.

Та якось наш Зайка прокинувся від голосного писку, це злякано пищали його маленькі друзі. По галявині за ними ганя­лася руда Лисиця. Від голоду вона вже ладна була гризти кору з дерев, аж тут побачила мишенят, що бігли до Зайки в гості.

Хижа Лисиця клацала своїми великими зубами так голосно, що навіть під зайчико-вою ялинкою було чути. Як Зайченя злякалося!!! Аж дихання у нього перехопило. Та раптом він побачив, як Лисиця наздоганяє найменше мишеня, ось-ось схопить!

Мить—і Зайка вистрибнув із-під ялини:

—Гей ти, Рудохвоста, відчепися від ма­лечі!!! І де в нього та сміливість узялася?— тільки Зайчик про це зараз не думав. — Ану, спробуй, дожени мене! І дременув по галявині щодуху. Лисиця облизнулася:

—Як мені поталанило,— пристойний сніданок за стільки днів,— і не роздумуючи, кинулася за Зайченям.

Скільки вона ганялася за ним — невідомо, але дуже швидко Зайчик почав відчувати, як мерзнуть його лапки, і як вони поволі перестають його слухатися. Він вже чув, як важко дихає Лисиця. Мишенята від страху закрили лапками оченята, вони не могли дивитися, як їх найкращого друга впіймають і з’їдять.

—Ось і смерть моя прийшла,— прошепотів Зайчик, ухиляючись який уже раз від Лиски. Та високо-високо підстрибнувши, заплющив очі.

Довкола стало тихо-тихо… Зайка відкрив одне око, потім інше й раптом зрозумів, що лежить він під великим сніговим кучугуром, а Лисиці немає! Від пухнастого снігу він чхнув і потихеньку визирнув назовні. Лисиця бігала по галявині, клацала зубами від люті:

— Та де ж він подівся? Невже доведеться знову спати голодною? Шукала Руда Зайчика, шукала та дарма — пухнастий сніг добре сховав його.

Зрозуміло Зайченя, що не бачить його Рудохвоста на білому сніжку, та й нюхом не чує, бо дуже добре його завалило. Побігала Лиска, побігала та й геть пішла.

Посидів ще Зайчик трішки тихенько та й вистрибнув на галявинку. Сніжок виблискував на сонечку, і Зайчикові здалося, що він навіть не такий холодний, як раніше. Аж тут з’явилися мишенята:

—Пі-пі-пі,— Зайчику-Любчику, якби не ти, переловила б нас усіх руда розбійниця!!! Ти такий сміливий та спритний, ми тебе так любимо й пишаємося тобою!

З того часу наш герой став боятися вже менше й зрозумів одну дуже важливу річ: потрібно лише спробувати бути сміливішим, зробити перший крок, і сміливість почне з’являтися сама собою!

А ти хочеш зробити такий крок назустріч сміливості?

Тоді почни з найпростішого: (тут мож­на запропонувати, наприклад, наступного разу голосніше відповідати на заняттях або розповісти всім дітям віршик, або зігра­ти роль сильного героя у грі-драматизації, залежно від індивідуальних особливостей невпевненого малюка).

  Булінг (цькування) є груповим явищем, і впливає на поведінку і почуття кожного із сторін. Булінг не має стати нормою поведінки в групі і не має залишитись поза увагою. Протидія булінгу (цькування) полягає в плануванні та реалізації ряду заходів, способів, методів, спрямованих на відновлення та нормалізацію психологічного клімату у колективі після випадку булінгу (цькування) та уникнення повторення випадку в окремій групі та в закладі освіти в цілому.

  Булінг у ДНЗ  може проявлятися як тиск: психологічний чи фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Психологічні особливості дітей 4-7 років. У цьому віці діти мають особливості саморегуляції, мають труднощі з тим, щоб контролювати свої вчинки, схильні до емоційних проявів та реакцій. Також у дітей лише формується вміння розуміти причини власних дій та реакцій інших. Булінг (цькування) в середовищі менших дітей виникає як спосіб виразити роздратування, образу, показати зверхність. Якщо такі прояви не забороняються, то така поведінка може стати систематичною. І навпаки, якщо діти чують лише заборони, а натомість не навчаються по-іншому виражати свою злість прийнятним способом, то цькування стає прихованим.

  Навіть серед дітей дошкільного віку можна помітити поведінку з ознаками булінгу (цькування). Провідною діяльністю для дітей цього віку є гра, тож булінг найчастіше проявляється саме в процесі гри.

Наприклад, дівчинку в групі дитячого садка щодня не приймають до гри інші діти через домовленість, або просто через те, що так вирішили діти, які є популярними в групі. Кожного дня дівчинка звертається до інших дітей, а ті щоразу їй відмовляють у спільній грі. Надалі їй можуть дозволити грати, але лише у тій ролі, що обере група. Зазвичай, це непривабливі ролі (наприклад, домашньої тварини у грі в сім’ю, замість іншої ролі, яку б хотіла зіграти дитина).

  Зазвичай, ознаки булінгу (цькування) мають такі ігри, які жорстко приписують дитині поведінку, мають риси приниження або висміювання та не дозволяють заявити про свої бажання.

  Вихователі мають зважати на подібні ситуації, помічати та вчасно реагувати на них наступним чином:

− вчити дітей говорити «ні», коли їм неприємно;

− створити правило, як зупиняти тих, хто тебе ображає (сказати “стоп”, але не вдарити);

− вводити правила в групі, як реагувати на «ні» або «стоп»;

− звертати увагу на скарги дітей, навіть якщо вони здаються незначними;

− не ігнорувати пошкодження речей, або тілесні ознаки булінгу (цькування);

− заохочувати дітей говорити, якщо вони бачать, коли когось у групі ображають;

− планувати ігри так, щоб у них мали змогу взяти участь всі діти, в тому числі діти, які за якимись ознаками відрізняються від решти. Адаптувати ігри, щоб вони були інклюзивні і доступні для всіх;

− говорити з дітьми про булінг (цькування) простими прикладами. Наприклад, про те, що всі діти різні, і не можна ображати того, хто просто відрізняється від тебе; про те, що в кожного є межі, і не можна торкатись іншої дитини, якщо вона проти цього; про те, що може відчути дитина, коли її образили.

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ДНЗ можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо педагог або помічник вихователя:

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

– глузує із зовнішнього вигляду дитини;

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

   батьки або члени сім’ї:

– б’ють та ображають дитину вдома;

– принижують дитину у присутності інших дітей;

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

   Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

   Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ДНЗ. Дитина – жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина вдома:

– не хоче одягатися вранці;

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

– не контактує з однолітками у дворі;

– грає наодинці в парку.

в дитячому садку:

– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

– усамітнюється при будь-якій нагоді;

– часто губить свої іграшки або речі;

– бруднить чи псує одяг;

– грає поламаними іграшками;

– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

– не має друзів у групі.

   До завдань у сфері протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти належать:

1) створення безпечного освітнього середовища в колективі, де стався випадок, що включає емоційно-психологічну та фізичну безпеку;

2) підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про форми, прояви, причини та наслідки булінгу (цькування);

3) формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильства, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини, навичок насильницької поведінки;

4) заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння протидії булінгу (цькуванню).

  Головними, на чому ґрунтується вся робота з протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти, є ряд тверджень:

− всі учасники групи, де виявлений булінг (цькування), потребують формування емоційних та соціальних компетентностей, тобто отримання таких знань, умінь та навичок, які допомагають пізнати свої емоції та управляти ними, особливо негативними емоціями (гнівом, роздратуванням тощо), розуміти емоції і почуття інших, створювати та підтримувати позитивні взаємовідносини, відчувати

і демонструвати піклування про інших (емпатію), приймати відповідальні рішення.        Часто діти бачать ситуацію лише з своєї точки зору. Вони можуть робити образливі речі через веселощі, не розуміючи, що таким чином травмують почуття інших.   Необхідно звертати увагу дітей на почуття та емоції інших у відповідь на образливі слова або дії. Чи хотіла б дитина, щоб так ставились до неї тощо;− діти мають вчитись толерантності. У загальнопедагогічному контексті толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння. Коли у колективі є дитина, яка вирізняється своєю поведінкою, інші діти можуть відчувати роздратування та проявляти агресію. Так прояви агресії діти можуть пояснювати тим, що «жертва» булінгу просто «дратує їх» та “сама провокує” або “сама винна”. Необхідно пояснювати дітям, що не можна образити іншого лише тому, що ти роздратований. Замість реагувати на роздратування агресивними нападками, діти мають вчитись казати «ні», «припини», якщо їм неприємно. Вихователь, батьки є прикладом для дітей, тому варто спостерігати, як ви реагуєте на тих, хто вас дратує, особливо у присутності дітей;

− в заходах з нормалізації та відновлення психологічного клімату в колективі після випадку булінгу (цькування) має брати участь вся група. Якщо булінг (цькування) все ж таки, це означає, що треба працювати над правилами міжособистісної взаємодії.     Насамперед, вихователь має з’ясувати, які правила існували до цього в колективі і чи дотримувались їх діти. Чи застосовувались санкції за порушення цих правил.

− діти мають знати, яка саме поведінка є неприпустимою в міжособистісних стосунках. Більшість дітей розуміють, що ображати інших — це погано, але не завжди можуть оцінити власні вчинки як такі, що ображають інших. Діти часто мимоволі створюють пояснення «я вдарив, тому що він мене дратував», “він перший почав” або «він мені заважає» тощо. Тому не завжди пошук, хто саме є «ініціатором» або «провокатором» булінгу (цькування) допоможе вирішити

ситуацію. Варто разом з усією групою виробити спільні та обов’язкові правила міжособистісної взаємодії. А також разом запропонувати визначити покарання за їх порушення. Така причетність до вироблення правил додатково стимулює їх дотримуватись. Вироблені правила слід вивісити на видноті. Зобразити їх можна у вигляді малюнків або простої інфографіки, візуальна інформація сприймається легше. Для вироблення правил варто використовувати практичні кейси з описом конкретних ситуацій, аби діти самостійно вибирали прийнятні варіанти поведінки та доходили висновку про норми поведінки. Лише через приклади конкретних ситуацій діти можуть зрозуміти, як можна, а як не варто поводитись. Під час таких обговорень варто враховувати вікові особливості дітей та підібрати відповідні ситуації.

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.
    «Я була приголомшена, коли побачила, як часто діти трьох – і чотирьохрічного віку, особливо хлопчики, думаючи, що я нічого не бачу, б’ють і штовхають інших дітей у групі», – розповідає педагог дошкільної освіти Сандра Боуден. Але булінг – це ж не тільки фізична агресія, булінг може здійснюватись і через соціальний тиск, наприклад, коли група дівчаток неодноразово й демонстративно відмовляється грати з іншою дівчинкою, або це можуть бути словесні нападки, такі як безперервні насміхання та висміювання.
   Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, щоби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли

роблять свій поганий учинок.
   Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Результати дослідження показують, що ті, хто в дитинстві був хуліганом, у майбутньому частіше, ніж інші, вживають наркотики та алкоголь, ображають своїх друзів, зв’язуються зі злочинністю й мають проблеми у взаємостосунках з однолітками.

    Ваша маленька дитина піддається булінгу, якщо:

· їй раптом страшно йти в дитячий садок;

· вона скаржиться на головні болі або болі в животі без будь-якої причини;

· чіпляється за вас і проявляє плаксивість;

· приходить додому із травмами, які не може пояснити;

· залишається на самоті або впадає у стан депресії;

· розповідає про якусь дитину, яка робить їй всілякі пакості;

· має труднощі з концентрацією уваги;

· уникає зорового контакту, коли ви питаєте її про дитячий садок.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг? Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.
  1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.
  2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за

такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.
   3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.
   4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу,їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.
   5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів.Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи,

щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.
    6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.
   Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.

• Навчіться розуміти та розрізняти свої почуття. Гнів, роздратування, занепокоєння, сором, страх трапляються з усіма. Заперечуючи ці почуття, ви не розв’язуєте проблему, а загострюєте її. Якщо ви усвідомили наявність одного з цих почуттів, зробіть глибокий вдих і видих, зупиніться на кілька хвилин. Запитайте в себе: «Що могло спричинити цю емоцію?», «Чому мені це так відчутно?», «Чи можу я розділити свої почуття з кимось? Чи потребую я підтримки, допомоги, поради?», «Що мені потрібно зараз для емоційного балансу?» тощо.
• Привчайте себе починати розмову описом своїх досягнень та успіхів, якщо ви часто потребуєте поговорити з кимось про свої невдачі та проблеми. Поступово ви навчитеся бачити обидві сторони вашої професійної діяльності. Це допомагає гармонізувати та врівноважити емоційний стан.
• Навчіться просити про допомогу й отримувати її. Спочатку це буде складно, ви можете боятися, що вас засудять, що інші побачать вас нездібним подолати якісь професійні труднощі. Проте розподіл завдань, навантаження й обов’язків зумовить більше нагод виявити професійні здібності та навички.
• Не поспішайте відмовлятися від допомоги чи співпраці. Дозвольте собі прийняти допомогу, і ви одночасно потішите того, хто її запропонував. Якщо ви сумніваєтесь у компетентності та рівні професіоналізму цієї людини, обговоріть спочатку план дій — що саме і в яких межах ви згодні їй делегувати.
• Не очікуйте, що переживання покинуть вас самі собою. Найкорисніше, що ви можете зробити для себе, — зайняти активну позицію.

• Це найчарівніша з усіх чарівних паличок у всьому світі!
• Привчіть себе дотримуватися режиму дня. Час для відпочинку, сну та їжі мають завжди бути у вашому розкладі. Щоб не пропустити їх, зробіть нагадування в телефоні чи записнику. Заплануйте реальні строки, які ви приділите відпочинку. Чесність із собою допомагає тримати контакт із реальністю та поступово розвивати корисні навички.
• Зберіть «банк ідей» для вільного часу та відпочинку, якщо ви не можете дозволити собі повну бездіяльність. Ретельно перевірте, чи відокремлені ці ідеї від вашої професійної діяльності. Адже відпочинок — це, перш за все, зміна активності. Тож займіться чимось, що відрізняється від вашої звичної роботи.
• Сприймайте подолання професійного вигорання як життєвий виклик, який здатен підсилити та розвинути вас як особистість і професіонала. Внутрішній ресурс є в кожного, але глибина, на якій захований цей скарб, відрізняється. Тож не порівнюйте свою швидкість виходу з кризи з чиєюсь іншою.
• Знайдіть цікаве хобі, яке допоможе розкрити ваш творчий потенціал. Ви не маєте ставати професіоналом у цій справі, головне — отримувати задоволення від процесу.
• Вивільняйте пригнічені емоції та почуття. У цьому допоможуть медитація, практика «майндфулнес», інтуїтивний спонтанний танець або спів. Спробуйте різні варіанти та знайдіть, що підходить саме вам.
• Навчіться усвідомлювати та проживати сум і втрату. Іноді ми не здатні прискорити якісь процеси чи досягнути результату в бажаній формі. Відпустіть минулі невдачі та рухайтеся далі

1. Бути уважніше до себе: це допоможе вам своєчасно помітити перші симптоми втоми.
2. Любити себе або принаймні намагайтеся собі подобатися.
3. Підбирайте справу по собі: згідно своїм схильностям і можливостям. Це дозволить вам знайти себе, повірити в свої сили.
4. Перестаньте шукати в роботі щастя чи порятунок. Вона – не притулок, а діяльність, яка хороша сама по собі.
5. Не намагайтеся жити за інших їх життям. Живіть, будь ласка, своєї. Не замість людей, а разом з ними.
6. Знаходьте час для себе, ви маєте право не тільки на робочу, але і на приватне життя.
7. Вчіться тверезо осмислювати події кожного дня. Можна зробити традицією вечірній перегляд подій.
8. Практикуйте позитивне мислення.

Прийоми швидкого реагування при стресі

–        усміхнутися, пожартувати;

–        пригадати щось радісне, гарне, приємне (радісну подію, приємну   

          ситуацію, гідний вчинок);

–        виконати певні рухи на кшталт потягування;

–        звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажами за вікном;

–        розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні;

–        уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях;

–        виконати вправи з релаксаційного дихання;

–        висловити кому – небудь комплімент або похвалити когось.

Під синдромом професійного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинене власною роботою. Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини. Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття.

Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.

Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:

–        стрес, спричинений великою кількістю вимог;

–        неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;

–        не завжди розумна організація праці;

–        неувага до свого здоров’я.

З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому професійного вигорання.

Якості, що допомагають фахівцю уникнути професійного вигоряння:

– хороше здоров’я і свідома, цілеспрямована турбота про свій фізичний стан (постійні заняття спортом, здоровий спосіб життя);

– висока самооцінка і впевненість у собі, своїх здібностях і можливостях;

– досвід успішного подолання професійного стресу;

– здатність конструктивно змінюватися в напружених умовах;

– висока мобільність;

– відкритість;

– товариськість;

– самостійність;

– прагнення спиратися на власні сили;

– здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки і цінності – як самих себе, так і інших людей і життя взагалі.

• Приходити вчасно в дитячий садок;

• Вітатися з усіма працівниками ДНЗ;
• У всьому слухатися вихователя;
• Якщо щось болить, то обов’язково про це сказати вихователю;
• Берегти іграшки, майно та книги;
• На прогулянці не бруднити одяг;
• В групі голосно не кричати та не бігати;
• Не ходити в  вологому одязі;
• Не ображати дітей зі своєї групи;
• Слідкувати за станом свого одягу;
• Мати особисті носові хустинки;
• Дотримуватися вимог безпеки;
• Акуратно вішати одяг в свою шафку.

Правила поведінки для батьків
1. Щоденний ранковий прийом дитини в групу здійснює вихователь, який опитує батьків про стан здоров`я, вимірює температуру тіла.
2. Не приводити до садочка дітей з підвищеною температурою тіла, кашлем та іншими симптомами захворювань. Хворі діти в дошкільну установу не приймаються.
3. Якщо дитина захворіла упродовж дня, вона ізолюється від здорових дітей в ізоляторі і залишається там до приходу батьків чи госпіталізації.
4. Після перенесеного захворювання діти в дитсадок приймаються тільки за наявності довідки лікаря-педіатра з вказівкою діагнозу, довготривалості та проведеного лікування, відомостей про відсутність контакту з інфекційними хворими, а також з рекомендаціями щодо індивідуального режиму кожній дитини.
5. Ранковий туалет дітей повинен проводитися вдома: батьки зобов`язані приводити дитину в дошкільний заклад чистими, охайно та по сезону одягненими.
6. Одяг у дитячих шафах зберігається окремо: пакет для чистої білизни, пакет для брудної білизни, пакет для групового та вуличного взуття, для гребінця, головного убору, спортивної форми.
7. Не дозволяється приносити в дитячий колектив та зберігати в шафах солодощі, фрукти, іграшки та інші предмети.
8. Заборонено одягати на дітей прикраси, ланцюжки, так як все це може загрожувати життю і здоров`ю дітей, бути втраченими.
9. Приводити дитину в садок не пізніше 8.30 години ранку.
10. Забирати дитину не пізніше 18.00 год.
11. Якщо дитина захворіла або відсутня через інші причини, батьки повинні повідомити про це персонал дошкільного закладу.
12. Щодня особисто передавати і забирати дитину у вихователя, не передовіряти особам, що не досягли 16 років та особам у нетверезому стані.
13. Оплату за утримання дитини в дитячому садку необхідно здійснювати до 10-го числа місяця, так як ці кошти ідуть на закупівлю продуктів харчування для дітей.
14. Одягати дітей слід по сезону в залежності від температури повітря, в групі – в одно-двошаровий одяг, шкарпетки, взуття із задником. Слід пам`ятати, що від одягу залежить комфортний стан дитини, її гарний настрій, стан здоров`я.
15. Конфліктні ситуації не слід вирішувати у присутності дитини, так як це травмує її психіку.
16. Поважати права педагога, не допускати нетактовної поведінки по відношенню до працівників садка, дотримуватись морально-етичних норм і загальноприйнятих правил спілкування.
17. Про всі зауваження щодо роботи закладу повідомляти вихователя або завідувача.
18. Виконувати правила внутрішнього розпорядку

• Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);
• Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;
• Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;
• Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;
• Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 75;
• Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;
• Національна поліція України 102.

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві.  Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Скільки дітей страждають від булінгу

За статистикою,80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».
У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу? Психологи визначають декілька основних причин:

• Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
• Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
• Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Булінг в цифрах

За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група. 44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.

Що робити батькам

• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
• Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
• Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
• Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
• Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
• Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
• Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

• Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.
• Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
• Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.
• Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
• Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
• Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
• Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
• Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
• Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
• Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
• відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг?

Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.

2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.

3. Використовуйте політику відкритих дверей. У дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.

4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.

5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.

6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.

Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому

«Що робити батькам, якщо їх дитина потрапила у ситуацію булінгу»

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.”Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно”, – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б’ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора. Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як “хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе”, “дівчинка не повинна сама захищатись” та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття. Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ

Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”. Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Пам’ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.