Дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) спеціального типу № 7 "Зірочка" Черкаської міської ради

№ з/п	Заходи	Термін виконання	Відповідальні
І. Нормативно – правове забезпечення попередження насильства та булінгу
1.	Оновлення та опрацювання  нормативно – правових документів, щодо попередження насильства та булінгу	Вересень	Завідувач ДНЗ
2.	Розміщення телефону адміністрації  закладу на інформаційному стенді  ДНЗ для ознайомлення батьківської громадськості	Вересень	Вихователь-методист
ІІ. Робота з вихованцями ДНЗ з питання запобігання  насильства та булінгу
1.	Спостереження за психологічним мікрокліматом у дитячому колективі	Протягом навчального року	Вихователі, практичний психолог
2.	Формування навичок дружніх стосунків серед вихованців ДНЗ, проведення бесід з дітьми щодо забезпечення попередження насильства та булінгу, обговорення проблемних ситуацій	Протягом навчального року	Педагоги ДНЗ
3.	Створення морально безпечного освітнього середовища в ЗДО вільного від насильства та булінгу	Постійно	Педагогічні працівники
ІІІ. Робота з колективом з питання запобігання  насильства та булінгу
1.	Обговорення з педагогами  питання обізнаності з поняттям  та протидією боулінгу – (методичні години)	Систематично	Вихователь-методист
2.	Проведення профілактичної роботи щодо запобіганню булінгу в ЗДО	Систематично	Завідувач ДНЗ
3.	Висвітлення інформації «Протидія виникненню булінгу»	Листопад	Вихователь – методист
4.	Провести акцію « 16 днів проти насильства»	25.11.- 10.12.2022	Вихователь-методист, практичний психолог
5.	Організація роботи «Скриньки довіри» для батьків і педагогів, оновлення інформації веб-сайту з проблеми запобігання та протидію булінгу	Жовтень	Вихователь-методист
6.	Проведення діагностики стану професійного вигорання педагогів	Квітень	Практичний психолог
ІV. Робота з батьками з питання запобігання  насильства та булінгу
1.	Інформація для батьків: «Захистимо дитину разом!»	Січень	Педагоги
2.	Консультація: «Ні -насильству!»	Листопад	Практичний психолог
3.	Консультація: «Вчимося спілкуватись з дитиною»	Лютий	Практичний психолог
4	«Як вирішувати дитячі конфлікти?»      (бесіда  № 3)	Квітень	Практичний психолог
5.	Розповсюдження інформації щодо профілактики булінгу: інформаційні повідомлення в куточках для батьків, Viber – групах, Veb – сайті ДНЗ	Систематично	Вихователь-методист,    вихователі

Незважаючи на те, що практично в кожній школі Ви будете мати справу з різними вимогами до першокласників, параметри, за якими можна оцінити рівень готовності до школи, залишаються незмінними. Змінюються тільки норми, тобто рівні розвитку певних психологічних якостей.

Готовність до школи може визначатися за такими параметрами: планування, контроль, мотивація, рівні розвитку інтелекту.

Планування – вміння організувати свою діяльність відповідно до її мети
Низький рівень	Дії дитини не відповідають меті
Середній рівень	Дії дитини частково відповідають змісту мети
Високий рівень	Дії дитини повністю відповідають змісту мети
Контроль – уміння зіставляти результати своїх дій із поставленою метою
Низький рівень	Повна невідповідальність результатів зусиль дитини, поставленій меті, причому сама вона цієї невідповідності не бачить
Середній рівень	Часткова відповідність результатів зусиль дитини поставленій меті
Високий рівень	Відповідність результатів зусиль дитини поставленій меті, дитина може самостійно зіставити всі отримані результати із поставленою метою
Мотивація навчальна – прагнення знаходити приховані властивості Предметів, закономірності у властивостях навколишнього світу Та використовувати їх
Низький рівень	Дитина орієнтується тільки щодо тих властивостей предметів, які безпосередньо доступні органам чуттів
Середній рівень	Дитина прагне орієнтуватися на деякі узагальнені властивості навколишнього світу – знаходити і використовувати ці узагальнення
Високий рівень	Чітко виражене прагнення знаходити приховані від безпосереднього сприйняття властивості навколишнього світу, їхні закономірності. Присутнє бажання використати ці закономірності у своїх діях
Рівень розвитку інтелекту
Низький рівень	Невміння слухати іншу людину, виконувати логічні операції аналізу, порівняння, узагальнення, абстракції і конкретизації у формі словесних понять
Рівень нижче середнього	Невміння слухати іншу людину, помилки у виконанні всіх логічних операцій у формі словесних понять
Середній рівень	Невміння слухати іншу людину. Прості логічні операції – порівняння, узагальнення у формі словесних понять – виконуються без помилок, у виконанні складніших логічних операцій – абстракції, конкретизації, аналізу, синтезу – допускаються помилки
Високий рівень	Можливі деякі помилки в розумінні щодо іншої людини та виконанні логічних операцій, але ці помилки дитина може виправити самостійно без допомоги дорослого
Дуже високий рівень	Здатність слухати іншу людину, виконувати будь-які логічні операції у формі словесних понять

 На підставі цих критеріїв готовність до шкільного навчання може бути визначена так:

• Дитина до школи готова

Вона вміє планувати і контролювати свої дії (або прагне до цього). Орієнтується щодо схованих властивостей предметів, закономірностей навколишнього світу, прагне використовувати їх у своїх діях, уміє слухати іншу людину, виконувати логічні операції у формі словесних понять.

• Дитина до школи не готова

Не вміє планувати і контролювати свої дії, мотивація навчання низька (орієнтується тільки щодо даних органів чуттів), не вміє слухати іншу людину, виконувати логічні операції у формі понять.

Завдання

• Прочитай слово (кіт, кінь, кіт, мама, машина). Поясни, що означають ці слова, або покажи картинки, де зображені предмети із цими назвами.
• Прочитай речення (Мама мила раму). Про кого говориться в реченні?
• Прочитай оповідання або вірш (3-4 прості речення або чотиривірш на зразок: «Іде бичок, хитається…»). Розкажи, про що прочитав.
• Розкажи за картинками казку чи оповідання (4-5 сюжетних картинок, розкладених одна за одною).
• Прочитай напа’мять вірш.
• Напиши друкованими літерами слово на слух (дим, рама, стіл, мама, тато).

З’ясування рівня готовності до навчання математики

• З’ясування поняття про час. (Що зараз – ранок або вечір? Що настає раніше – ранок або день?)
• З’ясування просторових понять. (Покажи праву руку. Хто сидить ліворуч від тебе? Який з цих предметів знаходиться посередині? Що висить нагорі? Що лежить унизу?)
• Перерахуй пальці на руках. На якій руці пальців більше?
• Поклади на стіл стільки паличок, скільки кружечків на малюнку.
• Яких кружечків більше? (перед дитиною покладіть п’ять великих червоних кружечків і сім маленьких синіх.)
• Продовж лічбу: 1, 2, 3… (Ви можете визначити, у межах якого числа дитина може рахувати.)
• Назви цифри на картинках.
• Назви вартість грошевих одиниць (одна гривня, дві, п’ять).
• Порахуй до 10. Яке число передує 6?
• Розв’яжи задачу. У Сашка було 5 гривень. Він купив квиток на автобус за 3 гривні. Скільки грошей у нього залишилося?
• Назви фігури. (перед дитиною викладають вирізані з картону коло, прямокутник, квадрат, трикутник.)
• Склади прямокутник із двох трикутників.
• Назви предмети круглої, трикутної, квадратної форми.

Зовсім не обов’язково намагатися поставити якнайбільше питань. Просто дайте дитині відчути, що вона – молодець, Вам з нею цікаво і нічого складного для неї немає.

Можете одразу з’ясувати, наскільки швидко буде працювати дитина, виконуючи завдання.

Визначення особливостей нервової системи

Теппінг-тест

За допомогою цього простого тесту можна з’ясувати особливості нервової системи дитини. Намалюйте у два ряди шість (три і три) однакових за розміром квадратів приблизно 2см х 2 см. Пронумеруйте їх у такий спосіб:

Скажіть дитині: «Зараз ти будеш ставити крапочки в кожному квадратику. За моєю командою ти будеш переходити до наступного квадрата. Намагайся поставити якнайбільше крапок у кожному квадраті».

Верхній ряд квадратиків заповнюється правою рукою, нижній ряд – лівою, починаючи із четвертого квадратика, потім – п’ятий і шостий. Перед початком тестування поясніть дитині, в якій послідовності та якою рукою вона повинна працювати.

На роботу в кожному квадратику витрачається п’ять секунд. Потім дитина працює з наступним, і таким чином – до шостого.

Оцінка результатів

Підрахуйте середню кількість крапок у кожному квадраті. Для цього складіть кількість крапок у всіх квадратах і розділіть на шість.

1-16 – дитина є досить повільною, всі завдання вона буде виконувати повільно. Квапити її немає сенсу. Краще попрацювати над автоматизмом рухів, за рахунок цього може підвищитися швидкість роботи.

16-20- дитина здатна працювати в нормальному, середньому темпі. На уроці вона, швидше за все, буде встигати виконувати заданий обсяг роботи.

20 і більше – «швидкісний» малюк, в якого все просто «горить у руках». Доцільно звернути увагу на якість роботи.

За кількістю крапок у кожному квадраті можна визначити витривалість дитини. Якщо в перших квадратах крапок більше, а до останніх їхня кількість зменшується (аналізувати потрібно кожну окремо), можна зробити висновок про швидку стомлюваність дитини.

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто виявляється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. Причини цього зрозумілі: дитина потрапляє в нові соціальні умови, стикається зі змінами. Звичного режиму та способу життя, а головне необхідністю прийняття свого нового соціального статусу.

          Отже, слід зауважити: завдання дорослих( одночасно і для родини і для вихователя) всіляко допомагати безболісно пережити всі складності адаптаційного періоду, а саме дорослі мають адаптуватися до малюка.

• пізнати його таким яким він є
• вивчити всі його індивідуальні особливості
• зрозуміти всі «примхи» та прийняти його у свої обійми

     

Портрет новоприбулого

1. негативні емоції – хмикання, плач, якими він прагне виразити протест при розлуці з батьками
2. страх – супутник негативних емоцій. Дитина боїться нової обстановки, нових дорослих
3. гнів
4. позитивні емоції. Пізнавальна діяльність – вірний «друг» позитивних емоцій. Радість, веселий сміх – головні ліки
5. соціальні контакти. Навіть найкомунікабельніша дитина в період адаптації може замкнутися. Але з часом «горду самотність» змінює «компромісна контактність». Як тільки малюк налагодить соціальні контакти, всі проблеми адаптаційного періоду підуть на спад
6. соціальні навички. Під пресом стресу дитина змінюється так, що може втратити майже всі засвоєні раніше навички самообслуговування
7. адаптуючись до умов організованого колективу малюк раптом «згадує» забуті ним навички, на додачу до них легко засвоює нові
8. особливості мови. У деяких малят на фоні стресу змінюється мовлення, дитина не прогресує, а регресує. Це наслідок важкої адаптації
9. сон. Спочатку сон відсутній зовсім, у тиху годину маля нагадує «Вануку-встаньку». У міру звикання з’являється не спокійний сон, який навряд чи можна назвати сном
10.  апетит поганий або відсутній взагалі. Як тільки дитина починає нормально харчуватися, важка адаптація закінчується
11.  рухова активність. Дитина або дуже загальмована або гіперактивна. Однак деякі педагоги плутають гіперактивність з активністю властивою темпераменту.

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються. Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо- емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Чому діти стають жертвами булінгу? Психологи визначають декілька основних причин:

· Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

· Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

· Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

­        –  У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

­         – Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

­       –   Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

­        –  Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

­        –  Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

­       –   Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

­        –  Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

­      –    Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

­       –   Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

­         – Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

­         – Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

­        –  Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.

Як допомогти дитині-агресору.

        – Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

        –  Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.

­         – Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

­        –  Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки- просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.

­         – Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

­        –  Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

­        –  Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

­         – Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

­        –  Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

­       –   Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

­          Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

­      –     втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

­       –    відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

­      –  втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

­      –    втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

­        –  частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

­        –  частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

­          Ті, хто вимушені спостерігати:

­          – часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту:

• втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

­         –  потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід!!!

Жив собі на світі Зайчик. Маленький, гарненький, із довгими вухами та куцим хвостиком. Дружив він із жабенятами, що мешкали у величезному зеленому болоті. І все було б добре, якби він так не боявся всього на світі: хрусне в лісі гілка, каркне ворона, упаде з гілля листок, а наш Зайчик аж тремтить весь. А про Лисицю й Вовка годі й говорити, про них Зайченя навіть думати боялося.

Якось літом навіть Мишки злякався. Сіроманка додому поспішала, діточок малих годувати, а Зайчик, як завжди, від Лисиці ховався у високій траві. Ось тут вони й зустрілися з Мишкою.

—Ой, матусю-ю-ю!!! — закричав Зайчик,— рятуй мене!

—Чого ти кричиш, дурнику, це ж я, Мишка-Сіроманка! — здивовано вигукнула Мишка.

Зайчик увесь стиснувся в маленький клубочок і не міг від страху очі розплющити.

—Пі-пі-пі,— пропищала Мишка,— Зайчику, це ж я! Подивись.

Малюк розплющив оченята й побачив стару знайому. Вона стояла перед ним та посміхалася.

—Як же ти мене налякала,— з полегшенням видихнув Зайчик,— а більше тут нікого немає? — Злякано озираючись на різні боки,— запитав він.

—Ні, нікого,— відмовила Мишка,— гайда зі мною, малюків допоможеш нагодувати.

—А якщо Лисицю чи Вовка зустрінемо,— тихим, тремтячим голосом запитав Зайчик.

—Хі-хі-хі,— який ти боягузик,— засміялася Мишка,— нікого ми не зустрінемо, адже он моя нірка, ходімо!

— І справді, а я й не помітив,— посміхнувся Зайчик.

Пригрівало тепле сонечко, цвірінькали пташки, лагідний вітерець гойдав траву на галявині. Мишенята наїлися й захотіли гратися.

—Зайка, гайда гратися разом! — покликали вони свого друга. І все товариство

побігло до старого пенька на галявині.

—Ну, сідайте, де ви там? — покликав він мишенят. Малеча вчепилася Зайчикові за шубку, а він почав стрибати через пень:— Раз-два, раз-два.     Мишенята сміялися й просили пострибати ще. А потім вони залазили на спинку Зайчикові й з’їжджали з нього, немов діти з гірки. Зайченя навіть на деякий час забуло про те, що постійно всього боїться. Скоро сонечко почало сідати за обрій, і мама Мишка покликала малюків додому. Зайчик попрощався з веселою родиною й попрямував до своєї пухнастої ялиночки, під якою він спав теплими літніми ночами. По дорозі побажав жабенятам спокійної ночі й стрибнув під лапату гілку.

Мабуть, наш герой так і лишився би на все життя страхополохом, якби не один випадок.

Настала зима, дуже сніжна та морозна. Зайчик поміняв свою сіру шубку на сніжно-білу й тепер став зовсім непомітним на свіжому сніжку. Це була велика перевага: ні Лисиця, ані Вовк тепер його не бачили, якщо він сидів тихо й не рухався. Він навіть боятися став менше, бо Лисиця з Вовком тепер рідше виходили з своїх домівок, кому ж охота лапи відморозити? Лише сумно було в зимовому лісі: птахи не співали, тільки інколи каркали ворони та стукав по корі дятел; жабенята поснули на дні став­ка на цілісіньку зиму й уже не веселили Зайчика смішними пісеньками. Сумно. Тихо. Холодно.

Інколи, коли день видавався сонячним, гратися виходили веселі мишенята й стри­бали по сніжку разом із Зайчиком.

Та якось наш Зайка прокинувся від голосного писку, це злякано пищали його маленькі друзі. По галявині за ними ганя­лася руда Лисиця. Від голоду вона вже ладна була гризти кору з дерев, аж тут побачила мишенят, що бігли до Зайки в гості.

Хижа Лисиця клацала своїми великими зубами так голосно, що навіть під зайчико-вою ялинкою було чути. Як Зайченя злякалося!!! Аж дихання у нього перехопило. Та раптом він побачив, як Лисиця наздоганяє найменше мишеня, ось-ось схопить!

Мить—і Зайка вистрибнув із-під ялини:

—Гей ти, Рудохвоста, відчепися від ма­лечі!!! І де в нього та сміливість узялася?— тільки Зайчик про це зараз не думав. — Ану, спробуй, дожени мене! І дременув по галявині щодуху. Лисиця облизнулася:

—Як мені поталанило,— пристойний сніданок за стільки днів,— і не роздумуючи, кинулася за Зайченям.

Скільки вона ганялася за ним — невідомо, але дуже швидко Зайчик почав відчувати, як мерзнуть його лапки, і як вони поволі перестають його слухатися. Він вже чув, як важко дихає Лисиця. Мишенята від страху закрили лапками оченята, вони не могли дивитися, як їх найкращого друга впіймають і з’їдять.

—Ось і смерть моя прийшла,— прошепотів Зайчик, ухиляючись який уже раз від Лиски. Та високо-високо підстрибнувши, заплющив очі.

Довкола стало тихо-тихо… Зайка відкрив одне око, потім інше й раптом зрозумів, що лежить він під великим сніговим кучугуром, а Лисиці немає! Від пухнастого снігу він чхнув і потихеньку визирнув назовні. Лисиця бігала по галявині, клацала зубами від люті:

— Та де ж він подівся? Невже доведеться знову спати голодною? Шукала Руда Зайчика, шукала та дарма — пухнастий сніг добре сховав його.

Зрозуміло Зайченя, що не бачить його Рудохвоста на білому сніжку, та й нюхом не чує, бо дуже добре його завалило. Побігала Лиска, побігала та й геть пішла.

Посидів ще Зайчик трішки тихенько та й вистрибнув на галявинку. Сніжок виблискував на сонечку, і Зайчикові здалося, що він навіть не такий холодний, як раніше. Аж тут з’явилися мишенята:

—Пі-пі-пі,— Зайчику-Любчику, якби не ти, переловила б нас усіх руда розбійниця!!! Ти такий сміливий та спритний, ми тебе так любимо й пишаємося тобою!

З того часу наш герой став боятися вже менше й зрозумів одну дуже важливу річ: потрібно лише спробувати бути сміливішим, зробити перший крок, і сміливість почне з’являтися сама собою!

А ти хочеш зробити такий крок назустріч сміливості?

Тоді почни з найпростішого: (тут мож­на запропонувати, наприклад, наступного разу голосніше відповідати на заняттях або розповісти всім дітям віршик, або зігра­ти роль сильного героя у грі-драматизації, залежно від індивідуальних особливостей невпевненого малюка).

  Булінг (цькування) є груповим явищем, і впливає на поведінку і почуття кожного із сторін. Булінг не має стати нормою поведінки в групі і не має залишитись поза увагою. Протидія булінгу (цькування) полягає в плануванні та реалізації ряду заходів, способів, методів, спрямованих на відновлення та нормалізацію психологічного клімату у колективі після випадку булінгу (цькування) та уникнення повторення випадку в окремій групі та в закладі освіти в цілому.

  Булінг у ДНЗ  може проявлятися як тиск: психологічний чи фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Психологічні особливості дітей 4-7 років. У цьому віці діти мають особливості саморегуляції, мають труднощі з тим, щоб контролювати свої вчинки, схильні до емоційних проявів та реакцій. Також у дітей лише формується вміння розуміти причини власних дій та реакцій інших. Булінг (цькування) в середовищі менших дітей виникає як спосіб виразити роздратування, образу, показати зверхність. Якщо такі прояви не забороняються, то така поведінка може стати систематичною. І навпаки, якщо діти чують лише заборони, а натомість не навчаються по-іншому виражати свою злість прийнятним способом, то цькування стає прихованим.

  Навіть серед дітей дошкільного віку можна помітити поведінку з ознаками булінгу (цькування). Провідною діяльністю для дітей цього віку є гра, тож булінг найчастіше проявляється саме в процесі гри.

Наприклад, дівчинку в групі дитячого садка щодня не приймають до гри інші діти через домовленість, або просто через те, що так вирішили діти, які є популярними в групі. Кожного дня дівчинка звертається до інших дітей, а ті щоразу їй відмовляють у спільній грі. Надалі їй можуть дозволити грати, але лише у тій ролі, що обере група. Зазвичай, це непривабливі ролі (наприклад, домашньої тварини у грі в сім’ю, замість іншої ролі, яку б хотіла зіграти дитина).

  Зазвичай, ознаки булінгу (цькування) мають такі ігри, які жорстко приписують дитині поведінку, мають риси приниження або висміювання та не дозволяють заявити про свої бажання.

  Вихователі мають зважати на подібні ситуації, помічати та вчасно реагувати на них наступним чином:

− вчити дітей говорити «ні», коли їм неприємно;

− створити правило, як зупиняти тих, хто тебе ображає (сказати “стоп”, але не вдарити);

− вводити правила в групі, як реагувати на «ні» або «стоп»;

− звертати увагу на скарги дітей, навіть якщо вони здаються незначними;

− не ігнорувати пошкодження речей, або тілесні ознаки булінгу (цькування);

− заохочувати дітей говорити, якщо вони бачать, коли когось у групі ображають;

− планувати ігри так, щоб у них мали змогу взяти участь всі діти, в тому числі діти, які за якимись ознаками відрізняються від решти. Адаптувати ігри, щоб вони були інклюзивні і доступні для всіх;

− говорити з дітьми про булінг (цькування) простими прикладами. Наприклад, про те, що всі діти різні, і не можна ображати того, хто просто відрізняється від тебе; про те, що в кожного є межі, і не можна торкатись іншої дитини, якщо вона проти цього; про те, що може відчути дитина, коли її образили.

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ДНЗ можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо педагог або помічник вихователя:

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

– глузує із зовнішнього вигляду дитини;

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

   батьки або члени сім’ї:

– б’ють та ображають дитину вдома;

– принижують дитину у присутності інших дітей;

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

   Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

   Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ДНЗ. Дитина – жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина вдома:

– не хоче одягатися вранці;

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

– не контактує з однолітками у дворі;

– грає наодинці в парку.

в дитячому садку:

– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

– усамітнюється при будь-якій нагоді;

– часто губить свої іграшки або речі;

– бруднить чи псує одяг;

– грає поламаними іграшками;

– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

– не має друзів у групі.

   До завдань у сфері протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти належать:

1) створення безпечного освітнього середовища в колективі, де стався випадок, що включає емоційно-психологічну та фізичну безпеку;

2) підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про форми, прояви, причини та наслідки булінгу (цькування);

3) формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильства, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини, навичок насильницької поведінки;

4) заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння протидії булінгу (цькуванню).

  Головними, на чому ґрунтується вся робота з протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти, є ряд тверджень:

− всі учасники групи, де виявлений булінг (цькування), потребують формування емоційних та соціальних компетентностей, тобто отримання таких знань, умінь та навичок, які допомагають пізнати свої емоції та управляти ними, особливо негативними емоціями (гнівом, роздратуванням тощо), розуміти емоції і почуття інших, створювати та підтримувати позитивні взаємовідносини, відчувати

і демонструвати піклування про інших (емпатію), приймати відповідальні рішення.        Часто діти бачать ситуацію лише з своєї точки зору. Вони можуть робити образливі речі через веселощі, не розуміючи, що таким чином травмують почуття інших.   Необхідно звертати увагу дітей на почуття та емоції інших у відповідь на образливі слова або дії. Чи хотіла б дитина, щоб так ставились до неї тощо;− діти мають вчитись толерантності. У загальнопедагогічному контексті толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння. Коли у колективі є дитина, яка вирізняється своєю поведінкою, інші діти можуть відчувати роздратування та проявляти агресію. Так прояви агресії діти можуть пояснювати тим, що «жертва» булінгу просто «дратує їх» та “сама провокує” або “сама винна”. Необхідно пояснювати дітям, що не можна образити іншого лише тому, що ти роздратований. Замість реагувати на роздратування агресивними нападками, діти мають вчитись казати «ні», «припини», якщо їм неприємно. Вихователь, батьки є прикладом для дітей, тому варто спостерігати, як ви реагуєте на тих, хто вас дратує, особливо у присутності дітей;

− в заходах з нормалізації та відновлення психологічного клімату в колективі після випадку булінгу (цькування) має брати участь вся група. Якщо булінг (цькування) все ж таки, це означає, що треба працювати над правилами міжособистісної взаємодії.     Насамперед, вихователь має з’ясувати, які правила існували до цього в колективі і чи дотримувались їх діти. Чи застосовувались санкції за порушення цих правил.

− діти мають знати, яка саме поведінка є неприпустимою в міжособистісних стосунках. Більшість дітей розуміють, що ображати інших — це погано, але не завжди можуть оцінити власні вчинки як такі, що ображають інших. Діти часто мимоволі створюють пояснення «я вдарив, тому що він мене дратував», “він перший почав” або «він мені заважає» тощо. Тому не завжди пошук, хто саме є «ініціатором» або «провокатором» булінгу (цькування) допоможе вирішити

ситуацію. Варто разом з усією групою виробити спільні та обов’язкові правила міжособистісної взаємодії. А також разом запропонувати визначити покарання за їх порушення. Така причетність до вироблення правил додатково стимулює їх дотримуватись. Вироблені правила слід вивісити на видноті. Зобразити їх можна у вигляді малюнків або простої інфографіки, візуальна інформація сприймається легше. Для вироблення правил варто використовувати практичні кейси з описом конкретних ситуацій, аби діти самостійно вибирали прийнятні варіанти поведінки та доходили висновку про норми поведінки. Лише через приклади конкретних ситуацій діти можуть зрозуміти, як можна, а як не варто поводитись. Під час таких обговорень варто враховувати вікові особливості дітей та підібрати відповідні ситуації.

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.
    «Я була приголомшена, коли побачила, як часто діти трьох – і чотирьохрічного віку, особливо хлопчики, думаючи, що я нічого не бачу, б’ють і штовхають інших дітей у групі», – розповідає педагог дошкільної освіти Сандра Боуден. Але булінг – це ж не тільки фізична агресія, булінг може здійснюватись і через соціальний тиск, наприклад, коли група дівчаток неодноразово й демонстративно відмовляється грати з іншою дівчинкою, або це можуть бути словесні нападки, такі як безперервні насміхання та висміювання.
   Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, щоби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли

роблять свій поганий учинок.
   Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Результати дослідження показують, що ті, хто в дитинстві був хуліганом, у майбутньому частіше, ніж інші, вживають наркотики та алкоголь, ображають своїх друзів, зв’язуються зі злочинністю й мають проблеми у взаємостосунках з однолітками.

    Ваша маленька дитина піддається булінгу, якщо:

· їй раптом страшно йти в дитячий садок;

· вона скаржиться на головні болі або болі в животі без будь-якої причини;

· чіпляється за вас і проявляє плаксивість;

· приходить додому із травмами, які не може пояснити;

· залишається на самоті або впадає у стан депресії;

· розповідає про якусь дитину, яка робить їй всілякі пакості;

· має труднощі з концентрацією уваги;

· уникає зорового контакту, коли ви питаєте її про дитячий садок.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг? Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.
  1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.
  2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за

такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.
   3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.
   4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу,їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.
   5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів.Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи,

щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.
    6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.
   Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.

• Навчіться розуміти та розрізняти свої почуття. Гнів, роздратування, занепокоєння, сором, страх трапляються з усіма. Заперечуючи ці почуття, ви не розв’язуєте проблему, а загострюєте її. Якщо ви усвідомили наявність одного з цих почуттів, зробіть глибокий вдих і видих, зупиніться на кілька хвилин. Запитайте в себе: «Що могло спричинити цю емоцію?», «Чому мені це так відчутно?», «Чи можу я розділити свої почуття з кимось? Чи потребую я підтримки, допомоги, поради?», «Що мені потрібно зараз для емоційного балансу?» тощо.
• Привчайте себе починати розмову описом своїх досягнень та успіхів, якщо ви часто потребуєте поговорити з кимось про свої невдачі та проблеми. Поступово ви навчитеся бачити обидві сторони вашої професійної діяльності. Це допомагає гармонізувати та врівноважити емоційний стан.
• Навчіться просити про допомогу й отримувати її. Спочатку це буде складно, ви можете боятися, що вас засудять, що інші побачать вас нездібним подолати якісь професійні труднощі. Проте розподіл завдань, навантаження й обов’язків зумовить більше нагод виявити професійні здібності та навички.
• Не поспішайте відмовлятися від допомоги чи співпраці. Дозвольте собі прийняти допомогу, і ви одночасно потішите того, хто її запропонував. Якщо ви сумніваєтесь у компетентності та рівні професіоналізму цієї людини, обговоріть спочатку план дій — що саме і в яких межах ви згодні їй делегувати.
• Не очікуйте, що переживання покинуть вас самі собою. Найкорисніше, що ви можете зробити для себе, — зайняти активну позицію.

• Це найчарівніша з усіх чарівних паличок у всьому світі!
• Привчіть себе дотримуватися режиму дня. Час для відпочинку, сну та їжі мають завжди бути у вашому розкладі. Щоб не пропустити їх, зробіть нагадування в телефоні чи записнику. Заплануйте реальні строки, які ви приділите відпочинку. Чесність із собою допомагає тримати контакт із реальністю та поступово розвивати корисні навички.
• Зберіть «банк ідей» для вільного часу та відпочинку, якщо ви не можете дозволити собі повну бездіяльність. Ретельно перевірте, чи відокремлені ці ідеї від вашої професійної діяльності. Адже відпочинок — це, перш за все, зміна активності. Тож займіться чимось, що відрізняється від вашої звичної роботи.
• Сприймайте подолання професійного вигорання як життєвий виклик, який здатен підсилити та розвинути вас як особистість і професіонала. Внутрішній ресурс є в кожного, але глибина, на якій захований цей скарб, відрізняється. Тож не порівнюйте свою швидкість виходу з кризи з чиєюсь іншою.
• Знайдіть цікаве хобі, яке допоможе розкрити ваш творчий потенціал. Ви не маєте ставати професіоналом у цій справі, головне — отримувати задоволення від процесу.
• Вивільняйте пригнічені емоції та почуття. У цьому допоможуть медитація, практика «майндфулнес», інтуїтивний спонтанний танець або спів. Спробуйте різні варіанти та знайдіть, що підходить саме вам.
• Навчіться усвідомлювати та проживати сум і втрату. Іноді ми не здатні прискорити якісь процеси чи досягнути результату в бажаній формі. Відпустіть минулі невдачі та рухайтеся далі

1. Бути уважніше до себе: це допоможе вам своєчасно помітити перші симптоми втоми.
2. Любити себе або принаймні намагайтеся собі подобатися.
3. Підбирайте справу по собі: згідно своїм схильностям і можливостям. Це дозволить вам знайти себе, повірити в свої сили.
4. Перестаньте шукати в роботі щастя чи порятунок. Вона – не притулок, а діяльність, яка хороша сама по собі.
5. Не намагайтеся жити за інших їх життям. Живіть, будь ласка, своєї. Не замість людей, а разом з ними.
6. Знаходьте час для себе, ви маєте право не тільки на робочу, але і на приватне життя.
7. Вчіться тверезо осмислювати події кожного дня. Можна зробити традицією вечірній перегляд подій.
8. Практикуйте позитивне мислення.

Прийоми швидкого реагування при стресі

–        усміхнутися, пожартувати;

–        пригадати щось радісне, гарне, приємне (радісну подію, приємну   

          ситуацію, гідний вчинок);

–        виконати певні рухи на кшталт потягування;

–        звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажами за вікном;

–        розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні;

–        уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях;

–        виконати вправи з релаксаційного дихання;

–        висловити кому – небудь комплімент або похвалити когось.

Під синдромом професійного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинене власною роботою. Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини. Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття.

Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.

Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:

–        стрес, спричинений великою кількістю вимог;

–        неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;

–        не завжди розумна організація праці;

–        неувага до свого здоров’я.

З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому професійного вигорання.

Якості, що допомагають фахівцю уникнути професійного вигоряння:

– хороше здоров’я і свідома, цілеспрямована турбота про свій фізичний стан (постійні заняття спортом, здоровий спосіб життя);

– висока самооцінка і впевненість у собі, своїх здібностях і можливостях;

– досвід успішного подолання професійного стресу;

– здатність конструктивно змінюватися в напружених умовах;

– висока мобільність;

– відкритість;

– товариськість;

– самостійність;

– прагнення спиратися на власні сили;

– здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки і цінності – як самих себе, так і інших людей і життя взагалі.